Африканські студенти у Львові: інтерв'ю з Мішель Голдхабер (original English text below)

Мішель Голдхабер - незалежна американська дослідниця. Зараз співпрацює з Центром міської історії при Гарвардському університеті. Наукові зацікавлення та тематика досліджень - проблема культурних відмінностей та толерантності в Україні, релігія та суспільство, права людини, відносини українців та євреїв. У Львові досліджувала життя студентів з країн Африки.


Michelle Goldhaber - independent researcher from USA (now cooperating with the Center for Urban History, Fulbright, Harvard Divinity School). Main research themes and interests - diversity and tolerance in Ukraine, religion and society, human rights, Jewish-Ukrainian relations. 


Африканські студенти у Львові - спадок інтернаціональної політики СРСР. Починаючи з середини минулого століття, львівські "вузи" щороку приймали відносно велику кількість вихідців з інших країн світу - переважно з Африки та Близького Сходу. Від самого початку темношкірі студенти ніяк не брали участі у місцевому суспільному житті. Традиційно, гуртожитки, де їх компактно поселяли, і ставали їхнім основним львівським простором. Сьогодні, інтернаціональні мотиви змінилися комерційними, але ситуація із геттоїзацією студентів з Африки залишається незмінною. Втім, їхня присутність у Львові, хоч і обмежена гуртожитським мікросвітом, аж ніяк не є випадковою, а навпаки - за минулі півсторіччя стала невід'ємною гранню міста.


- Чи студенти з африканських країн у Львові почувають себе виключеними з місцевого життя? Як вони відчувають це виключення? Чи це виключення їх якось турбує?

- Гадаю, основне, що їх турбує – це безпека. Звичайно, їм також хотілося б відчувати, що їм тут раді, що місцеве суспільство їх приймає. Студенти часто порівнюють своє становище в Україні, з тим як до іноземців ставляться у в їхніх рідних країнах, як люди з-за кордону почувають себе там. Звісно, вони вказують на суттєві відмінності. У них на батьківщині іноземці поводяться відкрито, не приховують своєї відмінності та інакшості. Місцеві мешканці ставляться до них добре – зупиняються на вулиці, вітають, виказують бажання познайомитися поближче та допомогти при потребі. Тоді як в Україні ці студенти зустрічають зовсім інший прийом. Люди витріщаються на них, часто дозволяють собі образливі жарти, відводять в сторону своїх дітей. В найгірших випадках студенти з африканських країн можуть зазнавати фізичних нападів та відкритих образ. Нерідко, вони чують злі та принижуючі слова про свою темну шкіру.

Якщо говорити про безпеку, то в гіршій ситуації є хлопці. Тоді як інтеграція в суспільство важче дається студентам жіночої статі. Тобто, дівчатам набагато важче завести собі українських друзів, а для хлопців є постійний ризик нападу. І всі африканські студенти вказують на значні відмінності між українськими хлопцями та дівчатами. Так, українки, за їхніми словами, виказують більше дружніх почуттів, бажання допомогти та зацікавлення до іншої культури. Українські ж хлопці, загалом, демонструють більшу обмеженість, брак інтересу до знайомства та схильність до насильства. Звичайно, завжди бувають винятки.

Щодо суспільного виключення, то тут легше говорити про моменти включення. Можна стверджувати, що, наприклад, африканських студентів добре приймають у футбольних командах. Напарники по команді завжди стають на їхній захист у сутичках з іншими українцями. Часто пропонують кликати їх на допомогу, як тільки виникнуть якісь проблеми. Також, майже всі африканці, з якими я спілкувалася, і хлопці, і дівчата, можуть пригадати дуже хороших українських друзів або випадкових знайомих, які ставилися до них дуже добре, розуміли їхні труднощі та були готові всіляко допомогти. Тож, африканські студенти розуміють, що на індивідуальному рівні багато українців ставляться до них як до нормальних людей. Однак, на рівні суспільства в цілому, на жаль, безпека та інтеграція залишаються проблемами.

Хоча, я не чула розповідей про відкриті форми суспільного виключення (заборону проїзду у транспорті, входу у ресторани чи магазини, або ж не допускання до відвідування лекцій), досвід повсякденного життя буває досить важким, якщо у тебе темна шкіра.

Цікаво, що багато студентів з Африки, деколи, набагато краще себе почувають у сільській місцевості ніж у містах. Можна сказати, що мешканці сіл при першій зустрічі з африканцями демонструють велике здивування та зачудування, але потім дуже швидко починають спілкуватися з ними відкрито та привітно, ставлячись до них як до звичайних людей, рівних собі, а не як до іноземців, відмінних та не схожих на них.

- Чи можемо ми говорити про специфічну, так би мовити, субкультуру, яку спільно творять африканські студенти у Львові? Чи їхні спільні звички, стосунки, взаємне спілкування виливаються у якийсь окремий спосіб життя, характерний лише для них? Чи почувають вони себе як окрема цілісна спільнота?

- Я б сказала, що, звісно, африканські студенти у Львові сформували між собою дуже тісні зв’язки – як результат того, що вони всі разом відсунуті на суспільний маргінес. Вони, як правило, живуть та навчаються в безпосередній близькості один від одного і багато часу проводять разом. Частково, це пояснюється чисто ситуативно – для студентів природно збиратися разом з іншими студентами, особливо, якщо живеш в гуртожитку. Тим більше, якщо йдеться про іноземців, які до того ж прибули з одного континенту. Звичайно, що перебування разом у чужому місті об’єднує. А, з іншого боку, гадаю, триматися разом змушують і практичні мотиви – потреба виживання. Новоприбулим студентам життєво необхідно отримувати інформацію від своїх старших колег, аби мати змогу орієнтуватися у нових умовах. Тому, у них існують певні системи захисту. Так, якщо хтось раптом зникне, або вчасно не повернеться додому, відразу спрацьовує спеціальна „телефонна аварійна система” – ланцюжок людей, яким можна подзвонити, аби ті переказали інформацію далі та зв’язалися з людьми, які можуть допомогти – в будь-яку пору дня чи ночі. Одного разу мені теж подзвонили серед ночі, коли зник один студент. (Як з’ясувалося, він просто поїхав на навчання до Тернополя і подумав, що може це зробити, нікого не повідомляючи).

Африканські студенти приїжджають з різних країн. Особливо чіткий поділ пролягає між тими, хто називає себе „африканцями”, та тими, хто називає себе „арабами”. Принаймні, так мені розповів один студент. Деколи між цими групами встановлюються досить напружені стосунки (це стосується більше хлопців ніж дівчат). Трапляється, напруга зростає і між вихідцями з різних „африканських” країн. І, хоча, існує система захисту на випадок кризових моментів, хоча, студенти відчувають природну пов’язаність завдяки спільному кольору шкіри та спільній африканській ідентичності, видається, що не можна говорити про існування якоїсь виразної спільноти як такої. Наприклад, наскільки я знаю (хоча я можу помилятися) африканські студенти не влаштовують офіційних спільних зібрань і у них немає якогось студентського товариства. Дехто мені розповідав про спільне готування їжі у гуртожитках, але, звикаючи до життя в Україні, студенти стають більш незалежними, більш закритими у своєму приватному просторі.

- Скільки приблизно відсотків студентів з Африки залишаються у Львові після завершення навчання? Що змушує їх залишатися?

На жаль, у мене немає ніяких статистичних даних про це питання. Я можу здогадуватися, що такий відсоток дуже малий. Більшість стверджує, що збираються залишити Україну відразу ж після закінчення навчань. Однак, є трохи і таких, що залишаються. Часто, їх затримують тісні зв’язки з людьми чи організаціями в Україні (наприклад, дівчина, дружина чи можливість працевлаштування).

- Що африканські студенти кажуть про різницю між життям у своїх рідних містах та у Львові? Чим є для них Львів як місто?

На багатьох студентів з Африки справляє враження відчуття давнини та старовинна архітектура Львова. Як дехто висловлюється, Львів такий старий, що у ньому живеш як в музеї. Більшість насолоджується такою специфікою міста, хоча це подобається не всім – дехто прагне більш сучасного оточення. Втім, і ті, кому до смаку львівські парки, музеї, центральні вулиці, кафе, театри і таке інше, рідко до них навідуються – частково, через страх, частково, через щільний графік. Дівчата полюбляють зазирати у магазини, і всі, загалом, часто ходять у нічні клуби потанцювати. Але для більшості, міський досвід обмежується конкретними територіями, на яких вони почувають себе найбезпечніше – це, наприклад, район гуртожитків чи місцевість довкола медичного університету, або ж просто велика компанія для походу в крамниці чи у нічний клуб.

Порівняно з їхніми рідними містами, у Львові, звичайно, багато відмінностей, насамперед через те, що студенти перебувають „не в себе вдома” (інша їжа, інша мова, інший спосіб мислення). Однак, серед ключових речей, вони називають погоду (вдома тепліше!), більшу приязність своїх співвітчизників порівняно з львів’янами (вони більш відкриті, менш ворожі, більш цивілізовані), а також географічну близькість до Європи. Багато студентів захоплені тим, що у Львові вони можуть зустріти людей з багатьох країн (переважно, у своїх навчальних групах в університеті), і тим, що вони самі живуть у новому місці. Хоч, дехто сприймає своє перебування у Львові як не надто приємний період життя, який слід просто перетерпіти, більшість вважає, що загалом це позитивний досвід. Хтось просто накопичує цінні життєві уроки виживання у небезпечному та не надто приязному середовищі. Також вони кажуть, що в цілому добрих моментів більше ніж поганих – наприклад, зустрічі з чудовими людьми, знайомство з якими значить для них більше ніж та неприязнь, яку вони зустрічають загалом. Ну і, звичайно, африканські студенти задоволені тим, що мають нагоду пожити в іншій країні, у інтернаціональному студентському середовищі


__________

Do African Students (AS) in Lviv feel themselves excluded? Or, how they perceive their exclusion from local communities? Does this exclusion bother them, or not?

I think their main concern is safety. Of course, it would be nice to feel welcomed and accepted into society as well. They often compare the feeling in Ukraine to how foreigners would feel and be treated in their countries, and of course it is much different. While foreigners might still stand out and be noticeably "other" or "different", people would respond with openness and friendliness. People would stop and say hello and welcome them and want to help them, get to know them. The treatment they receive in Ukraine is obviously much different. People stare and often tell jokes about them, or pull their kids away so they won't be near them. In worse cases, they are physically attacked and assaulted. Often people say hateful and derogatory things to them about being black. The situation is worse for males in terms of safety and worse for females in terms of integration into society. For example, African females have a harder time making Ukrainian friends, whereas African males are more at risk for violence. Both male and female Africans have described significant differences between Ukrainian males and females as well. Ukrainian females, they say, are much more inclined to be helpful and friendly, and interested to learn about people from different cultures. Ukrainian males, in general, tend to be more closed-minded, uninterested in reaching out and violent. Of course, there are always exceptions.


In terms of exclusion, perhaps it's easier to talk about moments of inclusion. It seems that when males join football clubs and teams, they are very accepted and supported by teammates. Their teammates will protect and defend them in skirmishes with other Ukrainians. They often tell them to call anytime if there is trouble. Also, almost all the Africans I spoke with, male and female, say how they have individual Ukrainian friends or have had individual encounters that have been phenomenal - people who are caring and understand their predicament and will help them in any way. Africans understand that on an individual level, many Ukrainians, male and female, treat them like normal human beings. But unfortunately, on the level of society-at-large, things are much less inclusive and safe. 

While I do have not heard reports of official exclusion (not being able to enter a restaurant, not being able to shop, or ride transport, enroll for classes, etc.), these everyday experiences are much more difficult when your skin is dark. 

Another point of interest, many Africans have had a surprisingly easier time in certain villages than in the cities. It seems people in the village may show lots of curiosity, but quickly go to a place of openness and welcome and more easily start to relate to Africans as fellow human beings rather than "different" or "other" or "not like me".


Can we talk about specific, if we may say so, subculture, that is being created commonly by AS in Lviv? Do their inner ties, interrelations and common habits constitute particular way of living that is unique for them? Do they feel themselves as the particular community?

I would say of course, they have formed very close ties and bonds as a result of being pushed to the margins of society. They also usually live and study in close proximity and spend most of their time together. Part of this is very natural and situational: students tend to gather with other students, especially when living in the dormitories. Also, it's often the case that foreigners, especially those from the same continent, have something unifying them as "foreigners" together in a different place. But part is out of survival, I believe. Newcomers depend heavily on the information and orientation they are given by upperclassmen and women. They have systems of protection in place, so when a person does not return when he/she says he/she will, they have an emergency phone chain that they activate, at all times of day or night, to inform and alert people and try to find the missing person. I myself was called in the middle of the night when one student was missing. (Turns out he had gone to study in Ternopil and thought he could quietly slip away without being noticed.) AS come from many different countries, and there is a particular divide between those who consider themselves "African" and those who consider themselves "Arab", at least according to the AS I spoke with. Sometimes there is tension between these groups (more so among males than females). There is sometimes tension between Africans (who identify as "African") from different countries as well. And though AS have systems of protection among them, and may feel a natural bond based on their skin color or African identity, it doesn't seem like they have a strong "community" per se. For instance, as far as I know (and I may be wrong) there are no formal gatherings for "Africans" and there is no African student group that I know of. Some have told me that they used to cook meals together in the dorms, but as they adapted more to Ukrainian society, they became less open and more independent and private.


How many percents (approximately) of AS stay in Lviv after finishing studies? What makes them to stay?

Unfortunately, I really don't have any statistics like that. I would guess the percentage is quite small. Most talk about leaving right away. However, there are a few who stay. Often they have made some significant bond with people or organizations in Ukraine (a girlfriend, wife, employment situation, etc.).

What AS say about differences between living in their home cities and in Lviv? What is Lviv for them as city? 

Many AS appreciate the sense of history and the architecture in Lviv. Some have said it is like living in a museum - it is so old. While most students seem to appreciate this aspect of the city, some dislike it and prefer newer and more modern features and buildings. And while most do appreciate things like the parks, museums, center, cafes, theaters, etc., few actually spend time in these places, partly out of fear and partly out of schedule restrictions. Some women like to window shop, and both males and females often go to night clubs for dancing. But for many, their experience of the city is restricted to the areas in which they feel safest - in or near the dormitories, on the medical campus, or with friends in groups going food shopping or to night clubs,etc. 

Comparing to their home cities, of course there are things that are different precisely because they are "not home" (different food, different language, different systems for things). But some key things AS mention are the weather (warmer at home!), the friendliness of people at home (more open, less hostile, more civilized), and the geographic proximity to Europe. Many AS are very excited to be in a place where they can meet people from so many different countries (mostly in their groups in university) and to be living in a new place themselves. While they often find themselves in a position to be "enduring" their situation in Lviv, most see it as a positive experience overall. For one, they are learning valuable life lessons about challenge and surviving in an unsafe, unfriendly environment. And they also say the bad often outweighs the good - they meet a few wonderful people who matter much more to them than the ugliness they are exposed to in general. Also, they are appreciative to be in an international environment among their fellow students, and to get a chance to live in a foreign country.